"1000 днів війни. Мій шлях." Це назва шкільного есе, який писала моя найстарша донька. Мене охоплювали різні почуття коли я його читала - від захоплення до тривоги. Перед очима промайнули різні фрагменти життя під час війни - як кадри чорно-білого фільму.
'Війна очима підлітка" - таку підназву я б дала заданому есе. Пережиті тривоги вплетені у слова влучно виразили емоції юної дівчини. Ці слова - як відлуння дитячих голосів усієї України.
Щиро вдячна вчителям за такі завдання. Вони допомагають дітям виплеснути на папір те, що ховалось глибоко у душі, а батькам краще зрозуміти своїх дітей і підтримати у потрібну хвилину.
Немає коментарів:
Дописати коментар