Повітряна тривога для нас, українців, це не просто звук сирени чи попередження про небезпеку. Це особливе відчуття, яке одразу ж накриває усіх. Його важко описати чи передати словами. Це не схоже ні на страх ні на хвилювання. Дуже влучно повітряну тривогу описала Вікторія Амеліна, українська письменниця, яка загинула внаслідок російського ракетного удару по Краматорську:
«Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного
Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій»
Алла Сльозко: Тривога. Треба встигнути швидко одягнутись, коли вночі вскакуєш з ліжка і добігти до укриття, бо злетіли ТУшки, а це навіть не шахеди, це - ракети. Постійне відстежування в телефоні, куди летить, незалежно від того, чи ти в укритті, чи в коридорі вдома. За два роки війни ти навчився відрізняти вибухи, коли збивають, а коли кудись влучило. І після нічного стресу ти йдеш на роботу...
ВідповістиВидалити