Промінчик надії

 

Деколи Україна уявляється мені заплаканою дитиною, яку хочеться пригорнути та втішити.

Деколи Україна уявляється мені хоробрим воїном, що мужньо боронить свою землю.

Деколи Україна уявляється мені згорьованою матір'ю, яка поховала сина. І від її горя сльози самі навертаються на очі, бо це наше спільне горе.

Деколи Україна уявляється мені нареченою, що не дочекалася нареченого з війни. Її біла сукня вже має інший колір.

Деколи Україна уявляється мені зруйнованим будинком, з вікон якого зникло життя.

А деколи Україна уявляється мені залитою сонячним сяйвом, такою квітучою, такою рідною, такою нашою...

І в цих проміннях сонця народжується надія...